Історія

Найдавніші контакти давніх германців і автохтонного (місцевого) слов’янського населення на території  Волині відбулися ще в ІІ-IV ст., коли давньогерманські племена готів рухались із Скандинавії у Північне Причорномор’я. Десятки готських пам’яток, що відомі під назвою Вельбарської археологічної культури, виявлено і досліджено на території Західної Волині.

Період Київської Русі та Галицько-Волинського князівства стали новим етапом у розвитку контактів між німцями та слов’янським населенням Волині. Вже в ІХ ст. тут бували купці із Баварії, а в Х–ХІ ст.  – і з інших німецьких земель.   На початку ХІ ст. невеликі групи німецьких торговців стали оселятись  у Володимирі та Луцьку і займатись торгівлею на постійній основі. Деякі волинські князі були у шлюбах з представницями окремих знатних німецьких родів. Наслідком військово-дипломатичних контактів місцевих князів з різними німецькими політичними угрупованнями стала поява серед жителів волинських міст німецьких воїнів, які брали участь у бойових діях на боці волинян.

У період Галицько-Волинського князівства склад німецьких поселенців на Волині поповнився німецькими ремісниками, яких князі запрошували для відбудови зруйнованих монголо-татарами волинських міст і зберігали за ними пільги і привілеї, передбачені магдебурзьким правом. Наслідком такої політики галицько-волинських князів стала поява в деяких містах Волині нечисельних німецьких колоній, в яких проживали купці, ремісники та воїни. Окремі з них займали високе становище і мали змогу впливати на громадсько-політичне життя волинських міст.

Протягом XIV–XVI ст. становище німців на Волині залишалось досить міцним, чому сприяло магдебурзьке право та пільги, які надавали німецьким громадам місцеві волинські князі.  У 1429 р. в Луцьку відбувся конгрес європейських монархів, серед учасників якого були й німецькі представники – імператор Священної Римської імперії і король Германії Сигізмунд І Люксембург, командор Тевтонського та Лівонського орденів.

Після Люблінської унії 1569 р. позиції німців у волинських містах стали слабшати, а їх кількість поступово скорочуватись. Факти перебування німців на Волині у XVIІІ ст. є рідкісними. Лише в кінці цього століття деякі волинські поміщики стали запрошувати у свої маєтки німецьких майстрів для облаштування невеликих мануфактур. У цей же піріод на Волині з’явилися й перші німецькі лісоруби, що працювали за дорученням великих лісопереробних підприємств.

ХІХ ст. відкрило нову сторінку в історії німців  Волині. Це був період активного німецького колонізаційного процесу в регіоні.  Перші німецькі поселення у краї з’явилися ще в кінці  ХVІІІ і на початку ХІХ ст. Темпи переселення колоністів поступово зростали і 60–90-і роки ХІХ ст. можна назвати періодом масової німецької колонізації. Її результатом стала поява на Волині нової національної меншина – німецької.

Основними причинами колонізації були економічні, релігійні та політичні. На відміну від інших регіонів України, колонізаційні процеси на Волині ініціювалась не російською владою, а місцевими землевласниками. Переважна більшість німецьких колоністів селилась в сільській місцевості і займалась землеробством. Це й обумовило аграрний характер німецької колонізації на Волині. За своїм походженням 2/3 волинських німців були вихідцями з Привіслянських губерній Царства Польського, всі інші – з Прусії, Австрії та дрібних німецьких земель.

Напередодні Першої світової війни в регіоні проживало близько 200 тис. німців. Їх частка складала майже 6% всіх жителів краю і займали вони 4-е місце серед усього населення краю після українців, євреїв та поляків. Волинські німці стали самостійною етнорегіональною групою в межах українських земель і стали відігравати помітну роль у соціально-економічному розвитку Волині, особливо у її аграрному секторі.

Перша світова війна стала для німців Волині великою трагедією. Згідно «ліквідаційних» законів царського уряду від 2 лютого 1915 року почалася ліквідація їхнього майна. У червні 1915 р. згідно рішення вищого військового командування російської армії почалося примусове виселення волинських колоністів у віддалені регіони Росії. Остання хвиля депортації відбулася влітку 1916 р. Загалом з Волині було виселено майже 130 тис. колоністів. Внаслідок цих адміністративно-репресивних заходів волинські німці зазнали значних демографічних втрат та руйнації своїх господарств. Багато німецьких колоній були зруйновані вщент і назавжди зникли з карти Волині.

В результаті Ризького мирного договору 1921 р. територія Волині була поділена. Східна Волинь стала частиною Українською Радянської  Соціалістичної Республіки у складі СРСР. Західна Волинь була включена до складу Польщі. Історія єдиної ентрегіональної групи волинських  німців у міжвоєнний період  проходила різними шляхами. Німці Західної Волині перебували у більш сприятливих соціально-політичних умовах, хоча й зазнавали певних дискримінаційних обмежень з боку польської влади у сфері економіки та шкільництва. Це стало вагомою причиною їх активної еміграції за океан. У Східній Волині німецьке населення стало об’єктом національно-культурної політики радянської влади, пережило важкий період колективізації і зазнало значних демографічних втрат внаслідок примусових переселень та масових репресій.

В роки Другої світової війни волинські німці були репатрійовані на територію Німеччини. Першими взимку 1939-1940 рр. були переселені німці Західної Волині. Спочатку вони були розселені в регіоні так званого Вартегау на території Західної Польщі. У 1943 р. сюди ж були переселені німці Східної Волині. Ці акції завершили історію німецької колонізації на Волині. У 1944 р. після вступу Червоної Армії на територію Польщі волинські німці стали масово переселятися на територію Німеччини.

Історія волинських німців знайшла своє продовження і після завершення Другої світової війни. У 1975 р. у ФРН колишніми німцями Волині було створене Історичне товариство «Волинь» (Historischer Verein Wolhynien), яке об’єднало небайдужих до історії своєї етнорегіональної групи людей. Товариство стало проводити активну науково-пошукову роботу, створило власний архів і бібліотеку, започаткувало публікацію щорічників «Волинські зошити» (Wolhynische Hefte) та серії книг з історії німців на Волині, активно брало участь у створенні в 1993 р. музею волинських німців у селі Лінстов (Мекленбург-Передня Померанія), займалось організацією туристичних поїздок великих груп волинських німців та їх нащадків на Волинь, сприяло реалізації спільних українсько-німецьких наукових та просвітницьких проектів, надавало благодійну допомогу різним закладам та установам у всіх областях регіону історичної Волині.

Інтерес до історії своєї етнорегіональної групи виявили і ті волинські німці, які емігрували у різні часи за океан. Особливо активними у цьому напрямку були волинські німці у Канаді. Впродовж 1987-1999 рр. тут видавався журнал «Мандруючі волиняни» (Wandering Volhynians). Досить активною є участь волинських німців та їх нащадків і в діяльності Товариства німецької генеалогії у Східній Європі (Sosiety for German Genealogy in Eastern Europe). У друкованому виданні товариства (SGGEE Journal) опубліковано немало цікавих матеріалів з історії та сьогодення волинських німців.

Ці та немало інших фактів і прикладів переконливо свідчать, що інтерес до минулого німецької національної меншини на Волині не згасає, а історія волинських німців продовжується.